ХАРИЗМАТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО: СТРАТЕГІЧНІ СПОКУСИ - Юрий Ващенко
Я завжди думав, що це наша вітчизняна, краще сказати пострадянська вигадка, що виросла на ґрунті зламу парадигм і ідеологічного вакууму. Розглядати лідера як особливу людину, носія таємничої особистої сили, яка не піддається раціональному розумінню. У своїй професійній практиці я спостерігав багато підприємців, які були прихильниками різних інтерпретацій теорії харизматичного лідерства. І ця прихильність у більшості випадків (як я це бачив) приносила більше шкоди, ніж користі. Я думав, що наука управління в нас поки що молода, не встигла звільнитися від впливу діалектичного матеріалізму, тому піддана всяким тлітворним впливам. Не може вона поки протистояти наївній езотериці.
Але виявилося, що ми неоригінальні. Як завжди. Теорії харизматичного лідерства прийшли, як і багато іншого, до нас із Заходу. Там ця течія має довгу історію. Називається ця течія харизматичним або трансформаційним лідерством. І хороший опис цього напряму я знайшов у надзвичайно корисній книзі Річарда Румельта «Хороша стратегія, погана стратегія». Книга присвячена питанням розробки стратегії. Румельт аналізує, що треба зробити, щоб отримати хорошу стратегію, і як у компаній виходять погані стратегії. Якщо лідери вірять у матеріальність думок, силу позитивного мислення, у свою харизму, в особисту силу і подібні речі, то такі лідери не працюватимуть над стратегією по-справжньому. І в результаті вийде погана стратегія, тобто шаблонна стратегія, нежива, написана для відмазки.
Чому так виходить? Харизматичне лідерство передбачає постійну фіксацію на позитивному мисленні. Харизматичний (трансформаційний) лідер не допускає критичних думок, не допускає сумніву. Це може завадити успіху. Його завдання – утримувати в свідомості образ успіху. Позитивний образ майбутнього успіху і процвітання. А стратегічний підхід Румельта передбачає постановку стратегічного діагнозу. Необхідно аналізувати недоліки, дефіцити, слабкі сторони власної компанії. Звісно, така розумова діяльність може стати джерелом сумнівів, коливань, недовіри і зашкодити образу успіху. Таким чином для харизматичного лідера краще пожертвувати стратегічною діагностикою, але не порушити цілісності образу успіху і процвітання. У результаті часто виходить стратегія, в якій декларується претензія на лідерство (глобальне, національне, галузеве), але не позначається конкурентна перевага, яка дасть змогу досягти лідерської позиції.
Ось що пише про шкоду сумніву автор книги «Управління зростанням» Марк Ліптон: «У цьому процесі присутній ще один дезорієнтуючий багатьох фактор – вимога до тих, хто бере участь у розробці успішного бачення, придушувати в собі сумнів і недовіру. І це цілком пояснювано, адже керівники вищого рівня не один рік навчаються бути реалістичними і прагматичними і набираються відповідного досвіду. І все ж придушувати в зародку будь-яку недовіру просто необхідно, лише тоді керівник із самого початку буде впевнений, що те, що він намалював у своїх мріях, неодмінно буде досягнуто. Звісно, такий настрій суперечить здоровому глузду, і все ж він обов'язковий для кожного керівника вищої ланки. Лідер зобов'язаний вірити не лише у свою мрію, а й у те, що в нього вистачить сил і здібностей утілити її в життя».
Харизматичний (трансформаційний) лідер прийшов у світ для великих звершень. Він не такий, як інші люди. Йому більше дано і більше дозволено. Його чекають великі цілі і проривні завдання. Він повинен надихати організацію на подвиги. Він повинен передати компанії дух новаторства і постійного розвитку. Як же він може займатися управлінською рутиною? Навіщо ж ви пропонуєте йому мікроменеджмент? Вникати в деталі, розбиратися в частковостях, копирсатися в дрібницях. Харизматику достатньо бачити загальну картину компанії, з висоти пташиного польоту. А частковостями займатимуться спеціально навчені люди, яких він надихне і спрямує. Така логіка лежить в основі концепції харизматичного лідерства. І звісно ж вона не сприяє формуванню тверезого і реалістичного управлінського підходу.
Трансформаційне лідерство налічує в своїй історії понад 150 років, у нього релігійні корені. Якщо раніше його суттєво підживлював протестантизм, то тепер інтелектуальні рухи в руслі течії New Age. У XIX столітті біля витоків стояли Ральф Волдо Емерсон, Мері Бейкер («Християнська наука»), Прентіс Мілфорд («Думки матеріальні», «Нове мислення»). Потім естафету продовжили Воллес Вотлз («Велика книга здобуття того, чого хочеш»), Ернест Голмс («Творчий розум і успіх»). Не можна забути також про Наполеона Гілла («Думай і багатій», «Досягни успіху за допомогою позитивного світосприйняття») і Ронду Берн («Таємниця»). І нарешті Пітер Сенге з його роботами «П'ята дисципліна», «Перетворення. Потенціал людини і горизонти майбутнього».
Румельт пише, що його дивує, чому відбувається реінкарнація одних і тих самих думок через деякий час. Самі ідеї не змінюються. Основа дуже проста. Уявіть успіх, уявіть його якомога яскравіше і утримуйте в свідомості, розмірковуйте про нього знову і знову, і не сумнівайтеся. Не смійте сумніватися у своїй здатності досягти успіху. Постійно фокусуйтеся на образі успіху. Ось як обґрунтовує механіку процесу один із адептів підходу Шрікумар Рао: «Якщо ви сформуєте власний задум і візьметеся за нього серйозно, то він буде здійснений. Це процес удосконалення: розмірковуючи над своїм задумом знову і знову, ви в певному сенсі «транслюєте» його. Коли ви таким чином передаєте ідею, вам фактично більше нічого робити. Сигнал послано – і процес виконання задуму запущено. Від вас вимагається лише чуйне ставлення до того, що відбувається, терпіння і відкритість усім можливостям».
Людям потрібна віра, потрібна мрія, потрібні великі ідеї. Їм нудно займатися сухою аналітикою і формальними процедурами стратегічного планування. Управлінці вищої ланки, як і інші люди, потребують емоційних ресурсів, драйву і сенсів, щоб долати щоденні стреси і невизначеність. Лідерам потрібно обґрунтувати для себе, чому вони не завжди діють раціонально і іноді більше довіряють своїй інтуїції і «чуйці». Прагнення до харизми знаходить відгук в особистому досвіді керівників, дає їм сили. Мабуть, у цьому основна причина популярності ідей харизматичного лідерства. Мабуть, тому вони відроджуються майже в кожному поколінні менеджерів. Але за кожним відродженням обов'язково йде спад. Приходять тверезість і реалізм справжнього стратегічного управлінського процесу, який детально описано в книзі Річарда Румельта «Хороша стратегія, погана стратегія».
